ЛІЛІПУ́Т, а, ч. Неприродно мала на зріст людина; карлик. — Ліліпути — випадкове явище серед звичайних людей (Багмут, Щасл. день.., 1951, 6); До містечка заїхав мандрівний театр ліліпутів (Вільде, На порозі, 1955, 56); // перен. Про надзвичайно малий предмет, істоту. Є зірки-гіганти, які в мільярди разів перевершують Сонце об’ємами, а також зірки-ліліпути, що в мільйони разів менші за Сонце (Наука.., 2, 1958, 37); Він ловив у давні часи сомів такого розміру, що теперішні соми — просто ліліпути! (Донч., VI, 1957, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 515.