ЛІ́РНИЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до лі́рник. — Ото б варто було послухать, як київські та черкаські філософи заспівають лірницьких пісень! (Н.-Лев., І, 1956, 420); Перша частина [симфонії] після прологу побудована на темах, близьких до лірницьких наспівів і заплачок (Мист., 1, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 522.