ЛІ́ТНІЙ1, я, є. Прикм. до лі́то 1. І в небі, й на землі було розлите розкішне щастя пишного літнього ранку (Н.-Лев., II, 1956, 87); Був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним (Довж., І, 1958, 65); // Який буває влітку; теплий, гарячий. Пахощі з липи, теплий холод, котрий, мов літня вода, обдавав Свирида кругом, — розбудили у його голові якісь незнайомі йому ще думки (Мирний, І, 1954, 281); Смолистий дух у ніздрі б’є. Тут в травні літня вже задуха Обличчя жаром обдає (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 76); // Який буває влітку. У Настусі літні вакації тяглись ціле літо (Н.-Лев., IV, 1956, 227); Відрядили Захара на літню практику на Україну, до Уманського лісництва (Ле, Право.., 1957, 93); // Який використовується влітку, признач. для літа. Літнє мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком (Л. Укр., II, 1951, 45); На ногах мала [дівчина].. шнуровані черевики, літні, ..добре вже зношені (Фр., VI, 1951, 162); Звістка про літнє обмундирування викликала захоплення всієї роти (Гончар, III, 1959, 327).
ЛІ́ТНІЙ2, я, є. Який починає старіти; немолодий. Він був вже літній чоловік, високий, широкоплечий (Н.-Лев., IV, 1956, 246); В машині сидить німецький генерал. Літній, навіть старий (Ю. Янов., І, 1954, 151); // Характерний для людини немолодої, що почала старіти. Його літнє обличчя, з невеличкими українськими вусами, було захоплене своїми думками (Сміл., Пов. і опов., 1949, 18); // Досить дорослий. Уже Івасеві за двадцять років минуло. Парубок літній — час би вже й про жінку подумати (Мирний, II, 1954, 87); На одній парті зо мною сидів літній балбес, син місцевого аптекаря — Юрка (Перв., Невигадане життя, 1958, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 530.