МАГ, а, ч
1. У країнах стародавнього Сходу — жрець, що виконував релігійні обряди й провіщав майбутнє. На далекій вежі видко магів вавілонських, що ворожать по зорях (Л. Укр., II, 1951, 146).
2. Людина, що нібито володіє таємницями магії (у 1 знач.); характерник, чарівник. Він дав магові Гальванеску слово не перешкоджати його магії (Смолич, І, 1958, 279); * Образно. Розмову магів двох нелегко зрозуміть Невтаємниченим (Рильський, Мости, 1948, 114).
Маг і чарівни́к (чароді́й): а) традиційна назва фокусника, ілюзіоніста. — Шановні панії і пани, паничі і панянки, славнозвісний маг і чародій, Кваранціоно Антоніо, ім’я якого відоме в Старому і Новому світі, покаже вам своє високе мистецтво, і подиву вашому не буде меж (Рибак, Помилка.., 1956, 150); б) (жарт.) про людину, що робить усе дуже легко й спритно. Коли ж наступала пора полювання на дичину, ніхто не міг зрівнятися з Ніколає. — Маг, чарівник! — говорили люди, коли юнак ніс на плечах десяток добрих качок (Чаб., Балкан. весна, 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 588.