МАГІСТРА́Т, у, ч.
1. У Литві, Польщі й на Україні (до другої половини XIX ст.), а також у деяких західноєвропейських країнах — орган міського самоврядування; муніципалітет. Слідив [Никифор] голодними очима, як ішли До магістрату депутації просить Голодним праці (Фр., XIII, 1954, 310); З-за Кожум’яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію (Коч., П’єси, 1951, 125); У великих містах [України після війни 1648 р.] були магістрати (органи міського управління) (Іст. УРСР, І, 1953, 241); // Будинок міського управління. Рушив похід жінок під магістрат, а по боках жандарми (Стеф., І, 1949, 244).
2. У стародавньому Римі — державна посада консула, претора тощо, а також особа, що займала цю посаду.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 590.