МАЙОРІ́ТИ, майори́ть і рідко майорі́є, недок.
1. Невиразно виднітися вдалині; маячити (див. мая́чи́ти1). І розходяться, клубочаться тумани, Вдалині Трипілля майорить… (Нагн., Вибр., 1957, 14); Уже в степу багаття догора, над чорним полем ледве майоріє… (Гонч., Вибр., 1959, 57).
2. Те саме, що мигті́ти 1. А квіток — так і рябіють, метелики так і майорять (Тесл., Вибр., 1936, 35); Здавалось — цілий світ у водах, між купав, Тремтів і майорів, одбившися яскраво (Рильський, Поеми, 1957, 213); На красунях майоріли дивні вбрання (Ільч., Серце жде, 1939, 170); Я озирнувся: чимало людей стояло з непокритими головами, а повітря над ними майоріло шапками (Мур., Бук. повість, 1959, 124).
3. Коливатися під дією вітру. Тільки чуприна майорить (Номис, 1864, № 4419); Усе лякало нас: трава, що тихо майоріла, і гаю дальнього стіна, що в заході горіла (Л. Укр., І, 1951, 458); Майорять під морозним вітром червоні знамена (Довж., І, 1958, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 599.