МАЛОМО́ВНИЙ, а, е. Який не любить багато говорити; мовчазний, небалакучий. Маломовний Жан ніколи не балакав про свої глибші сердечні тайни (Фр., І, 1955, 343); Ліс, тайга зробили цей народ [комі] понурим, замкнутим, маломовним, навчивши бути твердим, витривалим, хоробрим (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 611.