МАЛОПОМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Такий, якого майже не видно, важко помітити. Місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим, чарівним огнем (Вас., І, 1959, 130); Біля кутків рота в нього з’явились малопомітні борозни (Чорн., Визвол. земля, 1959, 39).
2. перен. Який нічим не виділяється серед інших; рядовий, звичайний. Катерина хотіла довести світові, що тільки вона, одна вона — невродлива, малопомітна — матиме доктора Безбородька (Вільде, Сестри.., 1958, 509); Розвиваючись до Великого Жовтня у виключно тяжких умовах, українська журналістика протягом століття перетворилася з малопомітного й маловпливового явища на явище великого суспільно-політичного значення (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 611.