МАНДРУ́ЮЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що мандрі́вни́;й 1. Вовкун.. пристав до мандруючої спілки теслів, що ставила церкви, школи та дзвіниці по селах (Фр., III, 1950, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 618.