МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к. [Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався… (Кроп., III, 1959, 89); Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини… (Сос., Солов. далі, 1957, 9); Але й навкруг — не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Бажан, Роки, 1957, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 617.