МАНЕВРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Здійснювати маневр (у 1, 4, 5 знач.). Щорс хотів перевірити сили полку в загальному наступі, він уже домігся чіткої взаємодії підрозділів полку, навчив їх маневрувати (Скл., Легенд. начдив, 1957, 44); Протягом багатьох годин теплохід у штормову погоду маневрував серед величезних айсбергів (Веч. Київ, 30.І 1957, 2); Маневрує ваговозний поїзд, перечіплює вагони (Кач., II, 1958, 189).
2. Пересуватися, обходячи перешкоди; лавірувати. Розмашисто працюючи ліктями й колінами, вміло маневруючи межи трупів, боєць поповз на стогін (Гончар, І, 1954, 44); Він [шофер] немилосердно газував, .. вміло маневрував між калюжами та вирвами (Дмит., Наречена, 1959, 113).
3. перен. Діяти, застосовуючи хитрощі, вдаватися до вивертів (у 2 знач.). Ленін застерігав, що царизм, маючи на меті задушення революції, буде маневрувати, піде на урізану конституцію (Біогр. Леніна, 1955, 86); Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 754).
4. чим, перен. Перерозподіляти, переміщувати щось для кращого використання. Наявність збірного поля в сівозміні дає змогу маневрувати площами основних овочевих культур (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 132); Маневрувати коштами (фінансами).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 619.