МА́НТІЯ, ї, ж.
1. Довгий широкий одяг у вигляді плаща, що спадає до землі. Обидві постаті були дуже схожі на черниць у широких мантіях та клобуках (Н.-Лев., II, 1956, 69); Сухе лице під чорним прокурорським ковпаком.. Чорна мантія важкими хвилями спадає до підлоги… (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 75); * Образно. — Життьові процеси не потребують романтичних мантій, правда, Валька? (Ю. Янов., II, 1954, 85).
2. зоол. Складка шкіри, що огортає тіло деяких безхребетних тварин. Під черепашкою в перлівниці є дві складки шкіри. Вони називаються мантією, бо вони, як м’який плащ, спускаються із спини і вкривають з боків тіло тварини (Зоол., 1957, 30).
3. геол. Оболонка земної кулі між її корою та ядром. Між земною корою і ядром міститься оболонка, або мантія, яка є джерелом утворення корисних копалин земної кори (Рад. Укр., 11.І 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 624.