МА́РМУР, у, ч. Тверда різнокольорова гірська порода, що виникла внаслідок кристалізації вапняку; використовується переважно для архітектурних та скульптурних робіт. З розкинутими косами, що, як дві гадини, спадали на її білу шию і спускалися на мов виточені з білого мармуру плечі, стояла вона перед ним (Мирний, II, 1954, 226); Нехай у бронзі й мармурі тут встануть Скульптури воїнів (Забашта, Вибр., 1958, 128); Далеко за межами Закарпаття відомі закарпатські мармури: червоний, сірий, білосніжний, жовтий, чорний… (Знання.., 6, 1965, 20); * Образно. Урочисто пливе місяць в голубуватому мармурі хмар (Гончар, Зустрічі.., 1950, 22); *У порівн. А де корабель наш пробіг, Дорога там довга й широка Біліє, як мармур, як сніг (Л. Укр., І, 1951, 20); // Виріб або вироби з такої породи. Тут кілька музеїв, скрізь чудовий мармур, бронза (Коцюб., III, 1956, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 630.