МАРНОТРА́ТНИЙ, а, е. Який нерозумно, без потреби витрачає гроші, майно тощо. Батько не мав відки їх [борги] заплатити, і його засадили в довгову [боргову] тюрму. Аж тоді отямився марнотратний син, жаль йому стало батька (Фр., XVI, 1955, 232); Самолюбство заважало йому розповісти цим жовторотим, що сувора природа його батьківщини не дозволяє бути марнотратним (Багмут, Опов., 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 632.