МАРІОНЕ́ТКА, и, ж.
1. Лялька в ляльковому театрі, якою керує актор за допомогою спеціального пристосування. Люди снуються туди і сюди — хто знає, куди й для чого, а все це разом подібне до театру маріонеток, в якому режисер переплутав порядок п’єси (Коцюб., II, 1955, 413); Ноги механічно ступають по бруку, і я самому собі здаюсь маріонеткою, що то оживає, то раптом осідає, бездушна, підвладна примсі свого хазяїна (Кол., На фронті.., 1959, 34); * У порівн. Капітан Володін смикається, мов маріонетка (Кач., II, 1958, 319).
2. перен. Про людину, уряд і т. ін., що сліпо виконують чиюсь волю. Буржуазний фашистський уряд Литви був продажною маріонеткою імперіалістичних держав, торгував територією своєї країни, перетворюючи її в плацдарм для нападу імперіалістів на СРСР (Ком. Укр., 7, 1965, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 628.