МАСТА́К, а́, ч., з інфін., до чого, на що, рідше без додатка, рідко у чому, чого, розм. Вміла й досвідчена в певній ділянці людина; майстер (у 3 знач.), митець (у 2 знач.). Всяк мастак своє зна (Номис, 1864, № 10415); Та ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак (Котл., І, 1952, 271); — Казали у дворі індики, Що ніби ти [Соловей] співать мастак великий (Гл., Вибр., 1951, 105); — А ви думаєте, що ви один тілько на се [писання творів] мастак? — одповів йому згорда становий (Мирний, ІV, 1955, 372); — Мені сказали, що ви великий мастак ловити риби і добре знаєтесь на грибах (Кол., Терен.., 1959, 101); — А ти до пісень мастак, — насмішкувато дивився на Щасного Хлипало. — Чи не з артистів, бува? (Збан., Єдина, 1959, 154); На жарт, на різні витівки хлопці були мастаками (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 139); Данко не був мастак у писанні листів дівчатам. Його стиль був простий (Вільде, Повнол. діти, 1960, 410); Смирнов був великий мастак страйкової справи (Смолич, Мир.., 1958, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 642.