МАЦ, виг. Уживається як присудок за знач. мацну́ти. Кинувсь пан Пістряк… хап, хап! мац, мац! — нема дверей, та й клямки не налапа (Кв.-Осн., II, 1956, 214); — Де ж ти його [картуз] загубив, роззяво? — накинувся на нього Тимко. — А хіба ж я знаю? Біг-біг — мац, а його нема (Тют., Вир, 1964, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 656.