МАЄ́ТОК, тку, ч.
1. Земельне володіння поміщика, найчастіше із садибою та будинком. Буйні ліси поперетинали його маєтки і вздовж, і вшир, і впоперек (Мирний, IV, 1955, 219); Панський маєток перейшов до народу (Коцюб., II, 1955, 83); [Басов:] Я управитель маєтку міністра Терещенка (Корн., І, 1955, 161); // Поміщицький будинок. Біля пошти звернули [селяни] на руїни колишнього маєтку (Головко, II, 1957, 183); А осторонь, за річкою, на крутому березі, якимсь дивовижним контрастом височів над селом, відбиваючись у воді вогнями, пишний панський маєток (Баш, На землі.., 1957, 3).
2. рідко. Те саме, що майно́ 1. Утопив свій маєток у животі! (Укр.. присл.., 1955, 208); — Для перемоги батьківщини всі повинні жертвувати маєтком і життям (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 26); // Грошові достатки. Маєток його доходить до мільйона (Фр., VIII, 1952, 327).
Дороби́тися (прийти́ до) має́тку, рідко — збагатитися. Казали, що доробився [Йойна] маєтку, гендлюючи волами, а тепер хотів розбагатіти в Бориславі (Фр., IV, 1950, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 593.