МЕЛОДРАМАТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Власт. мелодрамі (у 2 знач.). Другого дня мені трапилось грати на сцені, ще й п’єса трапилась противна, якась мелодраматична (Л. Укр., III, 1952, 709).
2. Такий, як у мелодрамі; неприродний, перебільшено трагічний, з зовнішніми ефектами. Почавши артистичну діяльність з мелодраматичної, умовної манери гри, Щепкін, завдяки великій обдарованості й невтомній праці, прийшов до реалістичного відтворення сценічних образів (Життя Саксаганського, 1957, 24); Драма ["Назар Стодоля"] закінчується дещо мелодраматичною кінцівкою (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 670.