МЕЛОДІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Приємний для слуху; милозвучний. В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Коцюб., І, 1955, 293); Пісня зачарувала всіх. Два ніжні мелодійні голоси злилися в один, засумували, зажурилися над долею нещасливої красуні Суліко (Збан., Між.. людьми, 1955, 14); Музика грає Повільний мелодійний менует (Перв., II, 1958, 68).
2. спец., рідко. Те саме, що мелоди́чний 1. У процесі "випробування" пісенної творчості композиторів народ вносить і свої корективи до окремих мелодійних зворотів, пристосовуючи їх до свого музичного мислення (Мист., 6, 1955, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 670.