МЕМБРА́НА, и, ж., спец.
1. Гнучка перетинка, що розділяє дві порожнини з різним тиском або відокремлює замкнену порожнину від простору; застосовується у пристроях для вимірювання тиску, телефонах і т. ін. Телефоніст сидів на низенькій колоді в кутку й безперервно хукав у трубку, щоб досягти особливо чіткого звуку в мембрані (Ю. Янов., II, 1954, 8); Хто ж його знає, може десь під ліжком стоїть мембрана, що транслює чудному господареві кожне слово, промовлене наодинці (Смолич, І, 1958, 63); * У порівн. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (Гончар, III, 1959, 91); Увесь мій організм і кожна жилка напружені, як та мембрана! (Тич., II, 1957, 115).
2. Тонка гнучка перетинка, плівка, що відділяє одне від одного шари клітин, порожнини, м’язові тканини. Вважають, що на поверхні клітини є тонка мембрана, яка відділяв її від оточуючого середовища (Наука.., 11, 1962, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 671.