МЕНТ, у, ч., розм. Дуже короткий проміжок часу; момент, миг. Море сліпило. Воно все розцвіталось срібними квітками. І хоч вік їх був коротенький, усього мент, але в той самий мент замість зів’ялої квітки розпускалася сотня нових (Коцюб., II, 1955, 290); У хаті на мент заніміло. Знадвору глухо ревла гарматами ніч (Головко, І, 1957, 66).
В оди́н мент — дуже швидко, миттю, за хвилину. — Бувайте певні, в один мент запобіжу тому лиху (Вовчок, VI, 1956, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 672.