МЕРЗО́ТНИЙ, а, е. Прикм. до мерзо́та. Бугров заскреготів зубами, виплюнув йому в лице мерзотну лайку і почав обшукувати його (Мик., II, 1957, 377); Він пробував читати з нудьги, але таке тут писалося, що кортіло змочити в гноївці мітлу й привселюдно бити по пиці й цього редактора, і всю оту мерзотну шайку падлюк і лакеїв (Козл., Ю. Крук, 1957, 378); Чим же пояснити отаку мерзотну натуру, нещиру й зрадливу душу юнака? (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 178); — Ах ти ж мерзотний! — Котовський гукнув (Тич., І, 1957, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 677.