МЕТА́ФОРА, и, ж. Художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова або виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово або вираз, ужиті в такий спосіб. Романтичний пафос, властивий творчій натурі Гончара, породив у нього прагнення до образів особливо містких, згущених, конденсованих (його метафори, наприклад, часто-густо переростають у своєрідну символіку) (Про багатство л-ри, 1959, 233); Прошу ніяким світом не думати, що се я розповідаю видумку або що напис на заголовку сеї повістки — яка-небудь метафора (Фр., І, 1955, 237); Влучні метафори та яскраві, несподівані образи рясніли в його сентенціях без надужиття і без афектації (Смолич, Театр.., 1940, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 687.