МЕТЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.
1. Те саме, що розвіва́тися. Метляються на вітрі стрічки в дівчат (Н.-Лев., III, 1956, 371); В його чубі заплуталося сіно, вітер хоче висмикнути, а сінина метляється, аж до густої брови дістає (Кос., Новели, 1962, 60); // Ритмічно погойдуватися від руху. — Ха-ха! — сміявся Мустафа, і китиця на фезі в нього метлялась (Коцюб., II, 1955, 136); У кіз на шиї метлялися мотузки (Коп., Земля.., 1957, 30); Холоша була підколота так, щоб не метлялася і не заважала ходити (Ів., Таємниця, 1959, 129).
2. розм. Те саме, що мета́тися 1. Гервасій Оникійович метлявся по їдальні (Смолич, Мир.., 1958, 433); Низько над землею метлялись між яблунями кажани (Донч., III, 1956, 62); По стіні метлялись тіні від каганця (Кочура, Зол. грамота, 1960, 53); Породжені чорною зрадою, мерзенні недобитки українських буржуазних націоналістів метляються ще на імперіалістичних задвірках як неприкаяні волоцюги (Ком. Укр., 8, 1962, 57); // Пролягати, маючи звивисту форму (про дорогу). Дорога метляється між горами й спадає з долини в долину (Шиян, Переможці, 1950, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 691.