МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч.
1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Л. Укр., III, 1952, 112); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (Фр., VI, 1951, 182); Мешканці сімнадцятої квартири цього будинку навіть уяви не мали, хто такий Проскуров (Ле, Право.., 1957, 259); Ніхто й гадки не мав, що Маріо Баніта — це син померлої прачки, колишній безпритульний мешканець горищ і забутих вагонів, маленький різнобровий Марко (Ткач, Арена, 1960, 66).
2. рідко. Особа, яка живе у певному місці; житель. Коли хто з сільських мешканців не мав діла до мене, то заходив тепер лише рідко до нашої хати (Коб., Ніоба, 1927, 51); Хоча Київ і нараховував лише шість-сім тисяч мешканців, він був великим торговельним центром (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166).
3. Про тварин, які населяють певну місцевість, місце. Ліс дивився на мисливця тисячами очей своїх невидимих мешканців (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 220); Рудий беркут сидів на кручі над прозорим озером. Це був величезний старий орел, злинялий від сонця й негоди, давній мешканець казахстанських степів (Донч., IV, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 698.