МИГОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який миготить. Море переливалося мільйонами миготливих вогнів, ніби там золоті метелики тріпотіли крильцями (Збан., Мор. чайка, 1959, 12); На небі зорі південні, блискучі й миготливі (Ю. Янов., II, 1958, 26); Далеко й широко нічого, крім миготливої, широкої зелені (Коб., II, 1956, 52); Обережно тримаючись за рухливі, на коліщатах двері, Мар’ян перевисає тулубом над миготливим полотном залізниці (Стельмах, І, 1962, 162).
2. біол. Який має відростки (війки), що постійно коливаються. Миготливий епітелій дихальних шляхів своїми коливальними рухами назовні разом з слизом виводить з організму бактерії, що потрапили в дихальні шляхи (Шк. гігієна, 1954, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.