МИГТІ́ТИ, ти́ть, недок.
1. З’являтися на короткий час і зникати з поля зору; мелькати. Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Вовчок, І, 1955, 183); За дверима теплушки швидко мигтіли телеграфні стовпи, а далі розкинулись мальовничі подільські простори (Смолич, Мир.., 1958, 363); // Створювати враження рябизни в очах; мерехтіти. Сонце світить, щось у повітрі мигтить проти його (Тесл., Вибр., 1950, 157); Воно [повітря] мерехтіло, мигтіло й зблискувало, наче живе срібло (Смолич, Мир.., 1958, 215); // Відбиватися на обличчі, в очах (про переживання, почуття). Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах (Л. Укр., III, 1952, 472); Титан поклав трубку і якусь мить дивився на присутніх. В його очах мигтіла втома (Досв., Вибр., 1959, 330); // перен. Швидко, зненацька з’являтися у свідомості. У його в голові вже мигтіли картина за картиною (Гр., II, 1963, 16); Довго йшов Тайо.. Часом мигтіла турботна думка: "Чи так, як треба, я йду?" (Трубл., І, 1955, 284).
В оча́х мигти́ть, безос. — про враження рябизни в очах. В очах мигтить, а в голові свистить (Укр.. присл.., 1955, 253); А всякого зілля., квіток!..Аж в вчах мигтить!.. (Вовчок, І, 1955, 100).
2. Те саме, що бли́мати 1. Глупої ночі вдарить страшенний мороз, .. вистелить небо ясними зорями, і мигтять вони (Мирний, IV, 1955, 326); Мигтіла свічка. У світлиці Понуро, вогко, Що в гробниці (Фр., XIII, 1954, 50); Господар.. присунув до себе каганчик, що жалісно мигтів крихітним пелюстком вогника (Стельмах, І, 1962, 119); Вона цілий вечір може незрушно дивитися на сліпі хвилі світла [телевізора], що течуть, біжать, мигтять без кінця (Гончар, Тронка, 1963, 93); // Блискати. В руці мигтить револьвер (Тют., Вир, 1964, 415); На середині з тихим шумом обертались, мигтячи спицями, два величезні маховики (Чорн., Визвол. земля, 1959, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.