МИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який виявляє милосердя; схильний, готовий до добрих учинків. Виладновували [циганки] увечері з гарби таку силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби всі вони дістались їм з доброї волі милосердних людей (Коцюб., І, 1955, 371); — Я, пані, чоловік милосердний і до скотини, і до людини, — казав далі половинщик (Барв., Опов.., 1902, 335); — Релігія вчить нас бути милосердними й не проливати кров. — Вам показували табори знищення? Ви бачили, що фашисти розтоптали заповіді бога, якому поклоняються (Загреб., Європа 45, 1959, 241); // Уживається як постійний епітет до слів "господь", "бог". Може дасть господь милосердний ще одпочину, та на старість попробую писать прозу (Шевч., VI, 1957, 131); // Який свідчить про добре, співчутливе ставлення (про погляд, вираз обличчя тощо). І що ж таки я направду? Удержанка [утриманка] і більше нічого!.. Тепер я зрозуміла милосердні погляди, таємні зітхання та похитування головою моїх сусідок (Фр., III, 1950, 110); Обличчя в селян — догідливі, у начальства — милосердне (Стельмах, II, 1962, 216); // Викликаний, зумовлений милосердям. Милосердний вчинок.
Го́споди (бо́же) [мій] милосе́рдний!, заст. — уживається як вигук, що виражає сильні переживання. — За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мій милосердний! Може, вони знають… Може, вони догадались… (Шевч., І, 1963, 317); Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Вовчок, І, 1955, 34); Милосе́рдна сестра́, заст. — те саме, що Сестра́ милосе́рдя [див. милосе́рдя). І віднесли в шпиталь зомлілую дівчину. І прийняли її там сестри милосердні (Л. Укр., І, 1951, 116); Шовкун так тихо, обережно вклав огрядного бійця, що той.. навіть подякував. — Вам би милосердною сестрою бути, — кволо промовив він Шовкунові (Гончар, III, 1959, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 706.