МИРОТВО́РЕЦЬ, рця, ч., уроч. Той, хто сприяє встановленню миру, усуває ворожнечу, сварки. Це був справжній миротворець [М. Лисенко]: люди всяких партій, напрямків, національностей, різного віку, полу [статі], розвитку і вдачі — усі горнулись до його ніжної, ясної, без краю привітної душі, і всім він уділяв тієї живущої, цілющої води, якої у його було невичерпне джерело (Дн. Чайка, Тв., 1960, 213); — Коли я думаю про чоловіка, що зміг би принести замирення й згоду в наші лави, я не знаходжу нікого, окрім вас.. — Поганий з мене миротворець (Сміл., Сад, 1952, 175); Палії нової війни хитро прикидаються лагідненькими, тихими та смирними. Вони страшенно люблять узивати себе миротворцями (Тич., III, 1957, 331); — Генерал таємної поліції в образі ангела-миротворця! — вибухнув грубим солдатським реготом Веллер (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 715.