МИ́РШАВИЙ, а, е.
1. Який має непривабливу зовнішність, нездоровий, жалюгідний вигляд; слабосильний, хворобливий (про людей і тварин). Гнилозубий чоловік зморщився, скривився й ще миршавіший здався, ніж був до цього (Мирний, III, 1954, 91); Худоба нужденна, миршава, та й то рідко у котрого газди й є (Фр., II, 1950, 45); — Глянеш на тебе — .. миршаве таке, сухоребре, а придивишся, чорт у тобі якийсь сидить (Збан., Малин. дзвін, 1958, 257); Серед двору збилися переляканим натовпом дівчата й молодиці.. А трохи далі, в загороді, — ..нужденні корівки, миршаві захарчовані свині й поросята, запаршивілі, з обстриженою вовною вівці (Кол., На фронті.., 1959, 73); Високопарні слова так не гармоніювали з його миршавою постаттю, що Ольга аж очі заплющила, щоб не дивитись на нього (Вільде, Сестри.., 1958, 468); // Жалюгідний, слабенький, негарний (про волосся, частини тіла такої людини, тварини). Там тепер стирчить їжаком малоросла ліщина, колючі будяки, як волосся на сирітській миршавій голові, обскублене руками мачухи (Н.-Лев., І, 1956, 153); Кінчивши роботу, Гриня вистромляє миршаву свою мідно-рудаву бороду з будки фургона (Гончар, Тронка, 1963, 173); За півгодини віслючків було розвантажено, і вони залюбки полягали на зеленій ковдрі, щоб погріти на сонці свої миршаві спини, звільнені від вантажу (Досв., Гюлле, 1961, 107); // перен., зневажл. Нічим не примітний; непоказний (про людину). Часом трапляється, що якийсь миршавий репортерчик, що на його звертали увагу тільки тоді, як дуже вбрешеться, перебувши в тюрмі, стає героєм (Сам., II, 1958, 354); Багато декого є тепер, що насторочують вуха на захід і схід, прислухаючись: чи не гримлять гармати,.. чи не покажеться шляхетська морда польського легіонера із миршавих дворянчиків (Еллан, II, 1958, 222).
2. Який погано, негусто росте (про рослини); чахлий. Поле. Миршаве жито.. Стирчать сухі колоски. Мізерний урожай (Довж., І, 1958, 34); Низенький, миршавий, підгорілий ячмінь ледве піднімався на півметра від землі (Жур., До них іде.., 1952, 143).
3. Який має поганий, жалюгідний вигляд (про предмети). Тоді і озеро не таке, як тепер, гниле та миршаве, а глибоке та водяне було (Мирний, IV, 1955, 15); Був біля шахти миршавий, гниловодий струмок, який ніс свою іржаву рідину — серед бур’яну та лопухів — у каламутний Айдар (Дмит., Обпалені.., 1962, 200); — Брат Петро пригнав з поля корову ще в полудень, нарвав їй гички, нагодував, усе того хазяйства миршавого доглядаючи (Кос., Новели, 1962, 41); * Образно. [Ольга:] Душу за гроші продасть [Косяк] і не попадеться. Такі люди все можуть продати ради свого миршавого щастячка (Зар., Антеї, 1962, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 716.