МИСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч.
1. Той, хто займається, захоплюється мисливством. — Я не згірший мисливець, знав, що качка птиця вередлива (Вовчок, VI, 1956, 312); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину, його охоплює радісне передчуття щасливого полювання (Рильський, III, 1956, 128); — Я на своєму житті перший раз здибаю жінку-мисливця (Досв., Вибр., 1959, 411); * У порівн. — А я… зможу, — раптом каже Денис Блаженко, дивлячись на висоту, як мисливець на тигра (Гончар, III, 1959, 36).
2. за ким — чим, перен. Той, хто переслідує кого-, що-небудь, шукає когось, щось. З пустотливого шибеника Володимир обернувся в серйозного мисливця за німецькими автомашинами (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 13); Над вулицею десь біля бульварів, лякаючи поодиноких мисливців за любов’ю, проходить пісня (Ю. Янов., II, 1958, 61); // спец. Швидкоплавне військове моторне судно, призначене для розшуку і знищення підводних човнів противника. Човен плавно занурюється все глибше й глибше. Нас переслідує ланка великих мисливців (Логв., Давні рани, 1961, 31).
3. розм., рідко. Розумний, метикуватий, хитрий чоловік. Молодий, та ба: мисливець (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 717.