МИЧКУВА́ТИЙ, а, е. Який має мичку (у 4 знач.). Корінь герані рожевої дерев’янистий, дуже розгалужений, мичкуватий (Ол. та ефір. культ., 1956, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 722.