МО́ВОНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до мо́ва 1 — 4. Що було колись тієї Лепестини й кожнісінько слово святе, а тепер же в неї й мовоньку віднято…(Л. Янов., І, 1959, 83); — Коли правдива мовонька твоя, Так будеш, серденько, навіки ти моя (Пісні та романси.., II, 1956, 258).
◊ Вести́ мо́воньку — те саме, що Вести́ мо́ву (див. мо́ва). У блакитному просторі Заходили колом зорі. Ясним світлом все влили Та про землю многострадну.. Тихо мовоньку вели (Граб., І, 1959, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 770.