МОЛОДИ́ЦЯ, і, .ж., розм. Молода заміжня жінка. — Там якийсь чоловік, такий чорнявий, високий, і молодиця гарна, і діточки з ними. Питаються вас (Вовчок, І, 1955, 12); — Перекажи привіт своїй молодиці, — гукнув Чіпаріу (Смолич, І, 1958, 51); * У порівн. Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: "А де ж ти діла паляницю?" (Шевч., І, 1963, 318); // Молода жінка, що залишилася без чоловіка, живе без чоловіка. Венера молодиця сміла. Бо все з воєнними жила, І бите з ними м’ясо їла, І по трактирах пунш пила (Котл., І, 1952, 243); — Веселої утни, старче, Щоб земля ломилась, — Про вдовицю-молодицю. Як вона журилась (Шевч., І, 1963, 119); Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Тют., Вир, 1964, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 787.