МОЛОТОБО́ЄЦЬ, бійця, ч. Помічник коваля, який працює великим молотом; робітник ковальського цеху. Згодом, вбившись у силу, я став у батька за молотобійця (Минуле укр. театру, 1953, 10); Край села на горбику батькова кузня.. Гупав молотом Ларивон — надійний батьків молотобоєць (Руд., Остання шабля, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 791.