МОРДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Зазнавати фізичних або моральних страждань; мучитися. —— А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Шевч., І, 1951, 355); — За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони [пани] довіку мучитися, до суду мордуватися!.. (Мирний, II, 1954, 207); // Хвилюватися, переживати з приводу чогось. Чого вона так мордується з сим весіллям, коли. молодого нема! (Кв.-Осн., II, 1956, 302); Сидить дід на стільці, обуває постільці, а баба мордується, що в чоботи не взується (Укр.. присл.., 1955, 319).
2. з ким — чим, над чим і перед дієприсл. зворотом. Зазнавати труднощів; робити що-небудь з великим зусиллям, без належного успіху; мучитися. Цілу годину мордувався Гануш, направляючи на клавіші пальці своєї старої учениці (Н.-Лев., III, 1956, 222); Далі мордувалася мурашка з кришкою хліба, маленькою частинкою Якимової поживи (Кобр., Вибр., 1954, 45).
3. розм., рідко. Те саме, що скажені́ти. Мордується, як чорт в потоках (Номис, 1864, № 3124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 801.