МРЯ́КА, и, ж.
1. Густий дрібний дощ, краплини якого немов перебувають у завислому стані. Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Шевч., II, 1963, 411); Холодна дрібненька мряка сіялась з неба (Коцюб., II, 1955, 86); Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні зовуть мрякою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 157).
2. Те саме, що імла́; туман. Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Март., Тв., 1954, 159); * У порівн. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (Головко, І, 1957, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 817.