МУГИ́Р, я, ч., зневажл., лайл. Вайлувата, неотесана, груба людина. Пошили сині всім жупани. На спід же білії каптани,— Щоб був козак, а не мугир (Котл., І, 1952, 187); Не хотів він уславитися, як простакуватий мугир, і стати знов посміховищем пана Потоцького (Тулуб, Людолови, II, 1957, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 818.