МУНДШТУ́К, а, ч.
1. Трубочка, за допомогою якої курять цигарки. Майстри [артілі "Гуцульщина"] виробляли такі предмети-дрібнички, як пудрениці, портсигари, шкатулки, мундштуки та ін. (Матеріали з ет-ногр.., 1956, 4); Суходол.. переломив її [цигарку] надвоє й одну половину вставив у мундштук (Рад. Укр., 16.VII 1961, 3); // Частина люльки, яку курець бере в рот; // Частина цигаркової гільзи з цупкого (компактного) паперу. Поклавши ногу на ногу, пан тільки те й робив, що чиркав сірником і затягувався пахучою цигаркою з товстим і довгим мундштуком (Добр., Ол. солдатики, 1961, 7).
2. Деталь духового музичного інструмента, яку під час гри беруть у рот або прикладають до губ. Він довго трусив мундштуком труби, виливаючи з нього воду (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 68).
3. Додаткові залізні вудила з підіймальною розпинкою біля піднебіння, за допомогою яких легше правити конем. Гасає на рудому жеребці Гнат. Сідло рипить, із мундштуків — шматками піна (Тют., Вир, 1964, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 827.