МУРАВА́, и́, ж. Те саме, що морі́г. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір непрочищений, заріс густою муравою (Мирний, І, 1949, 178); І все щось він з того стриху скидав на землю і волік перед хату на мураву (Стеф., І, 1949, 112); Люба.. пройшла мимо корови, що лежала на мураві (Стельмах, І, 1962, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 827.