МУРА́ВКА1, и, ж. Зменш.-пестл. до мурава́. Порозпрягали чергові волів, розпустили по муравці на пашу (Коцюб., І, 1955, 183); Дітей і юнацтво треба виховувати на кращих зразках класичної і сучасної вітчизняної поезії, а не на віршиках.., написаних з нагоди осіннього дощика, зеленої травки-муравки чи півника-розбійника (Мал., Думки.., 1959, 42).
МУРАВКА2, и, ж., діал. Мурашка. Земля напечена, мов черінь. Ящірка шурхнула в нору, чміль пролетів, муравки трудяться й трудяться невтомно (Гончар, Тронка, 1963, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 827.