МУ́РИН, а, ч., рідко. Те саме, що негр. Мурин ніколи білим.. не буде (Номис, 1864, № 6154); Коли гляну, а якісь два мурини тягнуть Євлогія геть у якісь дебрі (Фр., IV, 1950, 161); Панас обійшов наріжну вежу і наблизився до брами, де чатував його знайомий воротар-мурин (Тулуб, Людолови, І, 1957, 446); * У порівн. За ними [козаками] юрмилася сірома, чорна, як мурини, давно не стрижена, обшарпана, у вовчих шкурах, боса, а то й гола (Панч, Гомин. Україна, 1954, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 829.