МУ́СИТИ, му́шу, му́сиш, недок., з інфін.
1. Уживається як член складеного присудка у знач. повинен, повинна, повинне, повинні (робити щось, мати якусь властивість або якість і т. ін.). Брати його,.. Нетвердії, душеубогі, Катам на муку не дались. Сховались, потім розійшлись І ти їх мусила збирати… (Шевч., II, 1953, 322); — Тепер така пора, що людина мусить людині помагати (Фу., VI, 1951, 161); — Я уявляю собі морську школу на високому березі. З усіх вікон школи мусить синіти море (Ю. Янов., II, 1958, 80); // Діяти всупереч бажанню, залежно від обставин; бути змушеним. Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать (Котл., І, 1952, 114); Прибій.. заливав прибережну дорогу і підбирався до мішків з сіллю. Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців (Коцюб., І, 1955, 391); Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).
Му́сить бу́ти, у знач. вставн. сл. — напевне. Іде шляхом молодиця, Мусить бути, з прощі (Шевч., 1,1963,31).
2. діал. Могти. Полюбила козаченька, не мушу забути (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 830.