МУСЛІ́Н, у, ч. Легка, тонка й м’яка тканина. Вона [Сусанна] проплила од порога до столу, мов літня хмара, в своїх муслінах, по яких лізли урозтіч якісь безглузді лапаті квітки (Коцюб., II, 1955, 366);* Образно. Вітер упав, вияснилося небо, але йшли морем широкі плисковаті хвилі, всі у піні, що тяглася за ними лахміттям брудно-білого мусліну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 831.