МУСУЛЬМА́НИН, а, ч. Те саме, що магомета́нин. Круг вогню, підобгавши східним звичаєм ноги, сидять бородаті хаджі у великих завоях і прості мусульмани у фезах (Коцюб., І, 1955, 291); 3 правовірного ханського роду мусульманин.. Мухаммед Герай відчув біль від гострої уразки в самісіньке серце (Ле, Хмельницький, І, 1957, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 831.