МУШТРУВА́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто муштрує когось. Тільки в очах у кожного та в закушених губах Гладун читав приховані насмішки і повне вдоволення, що так провчили його, свого муштрувальника (Гончар, Людина.., 1960, 68); На майданах з ранку до вечора йшли вистави: штукарі і муштрувальники зміняли один одного (Тулуб, Людолови, II, 1957, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 835.