МУШТРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Піддавати муштрі (у 1 знач.). Тогді [тоді] ну військо муштровати [муштрувати]. Учить мушкетний артикул. Вперед як ногу викидати. Ушкварить як на калавур (Котл., І, 1952, 190); Він не раз пролазив у той двір і дивився, як муштрували юнкерів (Коп., Петрогр. хлопчик, 1950, 19); Там, за морем, для воєн муштрують полки (Шпорта, Твої літа, 1950, 85).
2. перен., фам. Навчати, повчати когось. — А то Венера все свашкує, Енеєчка свого муштрує. Щоб він з ума Дидону звів (Котл., І, 1952, 79); Нічим їй [панночці] не вгодиш.. І стару панію почне муштрувати було з самого ранку: "Що се ви.. без чепчика вийшли?.. оце, як мужичка, ходите!" (Вовчок, 1,1955, 86); Ось він поблизу муштрує своїх бувальців. — Доки Денис і Анохін гребуться, ти, Романе, ведеш по берегу вогонь. Зрозумів? (Гончар, III, 1959, 344); // Виховувати (дітей). — Чоловік мій воює, батальйоном командує, а я дітей вдома муштрую (Збан.. Переджнив’я, 1960, 40).
3. розм. Те саме, що дресирува́ти. Довго й терпляче він муштрував своїх собак (Збан., Ліс. красуня, 1955,
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 835.