МІ́ДНИЦЯ, і, ж., заст.
1. Мідний таз. Блищала мідна посуда, як золотий вівтар, і тремтіли під молотом майстра нові мідниці (Коцюб., II, 1955, 124); * У порівн. Як розпечена червоно-жовта мідниця, хутко підводилося воно [сонце] за низиною (Досв., Гюлле, 1961, 146); // Таз з іншого металу. Князь доїдав тим часом м’ясо та випив чарку вина, потім обмив руки у срібній мідниці (Оп., Іду.., 1958, 76).
2. заст. Мідні гроші. Получила вона дару три мідниці (три гривні) (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 725.