МІДЯ́К, а́, ч., розм.
1. Мідна монета. Цехова каса виплатила їм ту позичку самими мідяками (Фр., IV, 1950, 213); Макар витяг з скрині хустку, розв’язав вузлик, у котрому було зав’язано два карбованці бумажками та трохи мідяків (Л. Янов., І, 1959, 61); * Образно. Боляче тому серцю, що розміняло свій спокій на мідяки примарної слави (Ю. Бедзик, Полки… 1959, 187).
2. тільки мн., перен., зневажл. Дрібні гроші. — Після тих прибутків, що раніш.. вони [капіталісти] загрібали, це вже для них — дріб’язок, мідяки (Головко, II, 1957, 599); А ви, кати, за жменю мідяків Знайшли собі за океаном службу (Павл., Бистрина, 1959, 25); // Про щось дріб’язкове, другорядне. А зараз пише [поет] — віршики сумні. Мовляв — набридла жінка, І дошкуля печінка… Читав і віри я не йняв: Навіщо золото на мідяки зміняв? (Дмит., В обіймах.., 1958, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 725.